Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 910/17719/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Грек Б.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЮрСервіс", м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016

зі справи № 910/17719/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЮрСервіс" (далі - Позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Киянки", м. Київ (далі - Відповідач),

про встановлення сервітуту.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Позивача - Маленка О.В.,

Відповідача - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про встановлення сервітуту і мотивовано тим, що Позивач як власник 4-х нежилих приміщень побутового корпусу (літ. Б') 3-го поверху загальною площею 51,70 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 30 (далі - Приміщення), не має змоги користуватися належним йому на праві власності майном (не має можливості проходу до Приміщень) інакше, як шляхом встановленням сервітуту, в зв'язку з тим, що об'єкт права власності Позивача знаходиться у будівлі, яка належить Відповідачу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2015 (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 (колегія суддів у складі: Скрипка І.М. - головуючий, Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції, а судові витрати покласти на Відповідача. Скаргу з посиланням на приписи Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано незаконністю та необґрунтованістю зазначених судових рішень.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та юридичну необґрунтованість і про законність та об'єктивність оскаржуваних судових рішень, і просить останні залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

03.04.2001 колективним підприємством (далі - КП) "Трикотажна фабрика "Киянка", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Трикотажна фабрика "Киянка" (продавець), і Позивачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень (далі - Договір), за умовами якого (пункт 1.1 Договору) продавець зобов'язується передати у власність покупця 4 нежилих приміщення побутового корпусу (літ. Б') 3-го поверху: приміщення 1а (площею 8,8 кв.м), приміщення 9 (площею 11,9 кв.м), приміщення 10 (площею 20,1 кв.м) та приміщення 11 (площею 10,9 кв.м) загальною площею 51,70 кв.м, що складає 3/1000 частин (від відокремленої частини майнового комплексу площею 15 329 кв.м), які розташовані за згаданою адресою, а покупець зобов'язується прийняти ці приміщення та сплатити за них визначену Договором ціну в порядку і на умовах, викладених у цьому договорі.

Приміщення зареєстровані за Позивачем на праві колективної власності на підставі Договору та акта приймання-передачі від 04.04.2011.

Як зазначено Позивачем, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна власником будівлі побутового корпусу (літ. "Б штрих") за вказаною адресою є Відповідач.

Правовідносини між КП "Трикотажна фабрика "Киянка" і Позивачем з купівлі-продажу Приміщень виникли 03.04.2001. Тому згідно з підпунктом "а" пункту 1.9 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 (яка втратила чинність згідно з наказом названого Комітету від 15.02.2002 № 36) до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Однак Позивачем не подано належного та допустимого доказу на підтвердження реєстрації права власності на Приміщення.

15.05.2015 Позивач листом від 24.04.2015 звернувся до Відповідача з проханням про укладення договору про встановлення сервітуту (копія такого договору містилася в листі). Цей лист залишений Відповідачем без відповіді.

Позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості для нього користуватися Приміщеннями інакше як шляхом встановлення сервітуту для доступу до цих приміщень, а також доказів створення Відповідачем перешкод у користуванні спільним проходом на 3-му поверсі побутового корпусу (літ. "Б штрих") за зазначеною адресою.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

За поясненнями Відповідача, у будівлі побутового корпусу (літ. "Б штрих") встановлено пропускний режим, однак Позивач жодного разу не звертався до Відповідача з приводу можливості надання йому (Позивачу) доступу до своїх Приміщень та оформлення керівництву, працівникам Позивача, їх відвідувачам магнітних карток для проходу через прохідну. Доказів протилежного Позивачем не подано.

Водночас помилкове зазначення судом першої інстанції про неподання Позивачем доказів на підтвердження реєстрації права власності на Приміщення - за наявності таких доказів у матеріалах справи, - не вплинуло на правильність розгляду позову по суті (щодо відсутності підстав для встановлення сервітуту).

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для встановлення сервітуту.

Відповідно до приписів ЦК України:

- речовим правом на чуже майно є право користування (сервітут) (пункт 2 частини першої статті 395);

- право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 401);

- сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду; у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402);

- право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо; особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту; право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) (стаття 404).

Згідно з положеннями ГПК України:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони обґрунтовують свої, зокрема, вимоги поданими суду доказами (частина перша і друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог; докази подаються, зокрема, сторонами (стаття 33);

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (частина перша статті 34).

За змістом наведених норм, зокрема частини першої статті 401 ЦК України, у вирішенні судом спору за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, саме позивач має довести в суді, що:

- нормальне використання його нерухомого майна є неможливим без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна;

- задоволення потреб позивача (сервітуарія) неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Як вбачається з установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, наявність відповідних обставин Позивачем у місцевому і апеляційному судах належними доказами не доведено.

При цьому саме лише знаходження Приміщень Позивача у будівлі, належній Відповідачеві, та відсутність доступу до Приміщень інакше, ніж через приміщення Відповідача, ще не свідчать про неможливість використання Приміщень без встановлення сервітуту та про неможливість задоволення потреб Позивача будь-яким іншим (крім встановлення сервітуту) способом. Не підтверджує такої неможливості й відсутність відповіді Відповідача на пропозицію Позивача про укладення договору про встановлення сервітуту, оскільки Позивачем у судах попередніх інстанцій не доведено вичерпання ним усіх можливостей (крім встановлення сервітуту) для забезпечення використання ним своєї нерухомості.

Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Що ж до зазначеного Позивачем заперечення Відповідача "факту того, що Касанту належать на праві приватної власності нежитлові приміщення … за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 30", то право власності на Приміщення не є предметом позовних вимог у даній справі.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 зі справи № 910/17719/15 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЮрСервіс" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Грек

Суддя В. Палій